Вінок із квітів, що захоплював світ: історія Катерини Білокур
Катерина Білокур — унікальна українська художниця, чиї полотна сьогодні вважаються національним надбанням. Однак за життя її талант був майже ігнорований, а її особистість сприймалася з нерозумінням і навіть зневагою. Лише наприкінці життєвого шляху її роботи отримали широке визнання, хоча й не в повній мірі.
Молоді роки та початкове життя
Катерина Білокур народилася у 1900 році у селі Богданівка на Полтавщині. З дитинства вона проявляла схильність до малювання, але у бідній селянській родині її талант сприймали як примху. Освіту вона здобути не могла — через бідність її навіть не допустили до сільської школи.
Суспільне ставлення та сімейні обмеження
В умовах закритого сільського середовища прагнення до мистецтва вважалося марною витратою часу. У родині панували патріархальні уявлення: дівчина мала працювати в полі, займатися домашніми справами, а не малювати. Батько не схвалював її захоплення, вважаючи це дурістю, а мати сварила за витрачені фарби, які вона використовувала, наприклад, для добування натуральних барвників з буряка або маку.
Самотність і непорозуміння
Життя Катерини проходило у замкнутому селі, де її сприймали як дивакувату відлюдьку. Вона не виходила заміж, жила бідно, у хаті без електрики, присвячуючи весь вільний час творчості. Навіть тоді, коли її роботи почали привертати увагу, вона залишалася непоміченою та недооціненою. І земляки, і радянські чиновники ставилися до неї з недовірою, оскільки вона не мала офіційної освіти і не створювала роботи у стилі «соцреалізму».
Перша можливість проявити таланти
У 1939 році трапилася доленосна подія. Послухавши по радіо виступ улюбленої співачки Оксани Петрусенко, Катерина вирішила написати їй листа. До листа вона додала свою невелику акварель із зображенням калини — цей жест був не лише проявом емоцій, а й відчайдушним кроком у пошуках визнання.
Відкриття для світу
Лист до Петрусенко вразив співрозмовницю. Вона передала його до митців у Києві, зокрема до Івана Гончара та представників Спілки художників. Це стало першим великим кроком у публічному визнанні Білокур. Вперше її картини експонувалися на обласній виставці у Полтаві у 1940 році, а згодом — у Києві. З цього моменту почався поступовий, але впевнений шлях визнання художниці.
Світове визнання і незвичайна слава
Найбільше міжнародне визнання Катерина Білокур отримала у 1954 році, коли її роботи були представлені на Міжнародній виставці народного мистецтва у Франції. Її квіткові композиції викликали захоплення у світових майстрів, і особливої уваги заслужили полотна, які викликали захват навіть у легендарного Пабло Пікассо. Сам майстер сказав:
«Якби у нас була така художниця, ми б змусили весь світ говорити про неї».
Цей епізод став символом того, як можливо недооцінювати свій талант у рідній країні, навіть якщо світ визнає його справжнім шедевром.
Обмеження і нерівність
На жаль, незважаючи на світове визнання, Катерину Білокур не допустили до поїздки до Парижа і не включили до офіційної радянської делегації. Співчуття світових майстрів не змогло змінити офіційного ставлення до її особистості. Вона залишалася самотньою художницею з села, незважаючи на захоплення з-за кордону.
Трагічний фінал і визнання після смерті
Катерина Білокур померла у 1961 році, залишившись без сім’ї і значних статків. Лише згодом її творчість була визнана однією з найвизначніших у українському мистецтві 20 століття. Її роботи тепер зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, а ім’я художниці стало символом невідомого, але величезного таланту.